-Зовнішність Гобсека-

“Обличчя цієї людини … його жовтувата блідість нагадувало колір срібла, з якого злізла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім пряме, завжди акуратно причесане і з сильною сивиною – попелясто-сіре.”

“Риси обличчя, нерухомі, безпристрасні, як у Талейрана, здавалися відлитими з бронзи.”

“Очі, маленькі і жовті, як у тхора, і майже без вій, що не виносили яскравого світла, тому він захищав їх козирком пошарпаного картуза.”

-Манера поведінки-

“Говорив цей чоловік тихо, м’яко, ніколи не гарячкував. Вік його був загадкою: я ніколи не міг зрозуміти, постарів він до часу або ж добре зберігся і залишиться моложавим на віки вічні.”

“Це був якийсь чоловік-автомат, якого заводили щодня.”

“…ця людина під час розмови раптом замовкала, вичікуючи, поки не стихне шум проїжджаючого під вікнами екіпажу, так як не бажав напружувати голос. За прикладом Фонтенеля, він беріг життєву енергію, придушуючи в собі всі людські почуття.”

-Гобсек і гроші-

“Золото – ось духовна цінність нинішнього суспільства”.

“Ви всьому вірите, а я нічому не вірю. Ну що ж, збережіть свої ілюзії, якщо можете. Я вам зараз підведу підсумок людського життя. Те, що в Європі викликає захват, в Азії карається, Те, що в Парижі вважається пороком, за Азарськими островами визнається необхідністю. Немає на землі нічого міцного, є тільки умовності, і в кожному кліматі вони різні … усілякі наші моральні правила та переконання – порожні слова … Ось поживіть з моє, дізнаєтеся, що з усіх земних благ є тільки одне, досить надійне, щоб коштувало людині гнатися за ним. Це … золото.”

-Життєвий шлях Гобсека-

“Мати прилаштувала його юнгою на корабель, і в десятирічному віці він відплив в голландські володіння Ост-Індії, де і поневірявся двадцять років. Зморшки його жовтуватого обличчя зберігали таємницю страшних випробувань, раптових жахливих подій, несподіваних удач, романтичних мінливостей, безмірних радощів, голодних днів, потоптаної любові, багатства, розорення і знову нажитого багатства, смертельних небезпек, коли життя, що висіло на волосині, рятували миттєві і, бути може, жорстокі дії, виправдані необхідністю. “

“… я впевнений у своїй влучності, тому що мені траплялося і на тигра ходити і на палубі корабля битися в абордажній сутичці не на життя, а на смерть …”